Дослідження функції: екстремуми
Екстремуми функції — це точки, у яких функція набуває своїх найбільших або найменших значень.
Екстремуми функції
Розрізняємо два основні типи екстремумів — мінімум і максимум. Крім того, розрізняємо глобальний максимум/мінімум і локальний максимум/мінімум. Глобальний максимум — це точка, у якій функція має найбільше значення з-поміж усіх точок області визначення. Якщо це значення єдине, кажемо, що це строгий максимум. Адже функція може мати найбільше значення в кількох точках — так само, як, наприклад, двоє різних працівників можуть отримувати найвищу зарплату — пів мільйона гривень на місяць. Означення мінімуму й максимуму наведено в статті про функції.
Локальний мінімум і максимум означаємо лише на частині області визначення функції, зазвичай на якомусь проміжку. Означення локального максимуму й мінімуму:
- Функція f має в точці M ∈ D(f) локальний максимум, якщо існує такий окіл U = (M − ϵ; M + ϵ), де ϵ > 0, що для всіх x ∈ U ∩ D(f) виконується f(x) ≤ f(M).
- Функція f має в точці m ∈ D(f) локальний мінімум, якщо існує такий окіл U = (m − ϵ; m + ϵ), де ϵ > 0, що для всіх x ∈ U ∩ D(f) виконується f(x) ≥ f(m).
Прикладом функції, яка має нескінченно багато екстремумів, є функція f(x) = x · sin x:
А чому в означенні сказано «для всіх x ∈ U ∩ D(f)», тобто навіщо там перетин з областю визначення? Наприклад, тому що функція, задана цим графіком…
…має в точці m = 1 мінімум, але в жодному лівому околі точки m = 1 функція не визначена, тож у цьому лівому околі не виконувалося б f(x) ≥ f(m). Якщо ж додатково взяти перетин з областю визначення, отримаємо лише правий окіл.
Основний принцип пошуку екстремумів
А тепер повернімося до графіка функції f(x) = x2 + 1 разом із трьома дотичними:
Зосередимося насамперед на дотичній c. Бачимо, що дотична торкається графіка в мінімумі функції x2 + 1 і є горизонтальною, тобто паралельною осі Ox. Вона «утворює» з додатною піввіссю Ox кут 0 градусів. Що було б, якби ми перевернули функцію і замість мінімуму вона мала максимум? Графік функції −x2 + 1:
Зверни увагу, що дотична c, яка проходить через максимум функції −x2 + 1, знову паралельна осі Ox. Звідси випливає закономірність: якщо шукаємо мінімум або максимум функції, шукаємо дотичну, паралельну осі Ox, тобто таку, що тангенс кута, який вона утворює з віссю Ox, дорівнює нулю. З попереднього рисунка видно, що tg(0°) = 0. У контексті похідних це означає, що шукаємо точку, для якої її похідна дорівнює нулю: f′(x) = 0.
Знайдімо екстремум нашої улюбленої функції f(x) = x2 + 1 за допомогою похідних. Похідна функції f дорівнює f′(x) = 2x. Далі шукаємо, коли перша похідна дорівнює нулю, тобто розв'язуємо рівняння f′(x) = 0; після підстановки 2x = 0. Це тривіально виконується для x = 0. Бачимо, що це узгоджується з тим, що функція f(x) = x2 + 1 має в точці x = 0 глобальний мінімум.
Винятки з «правила»
Хотілося б сказати, що функція має в точці x екстремум тоді й лише тоді, коли похідна в цій точці дорівнює нулю. На жаль, це неправда, усе не так просто. Погляньмо на такі приклади:
-
Спробуймо знайти екстремуми функції f(x) = x3. Перша похідна цієї функції — f′(x) = 3x2. Розв'яжемо рівняння f′(x) = 0, тобто 3x2 = 0. Воно, очевидно, виконується для x = 0. Але чи має функція x3 в точці x = 0 якийсь екстремум? Подивімося на графік:
Бачимо, що в точці x = 0 жодного екстремуму функції немає — ні глобального, ні локального. Чому ж тоді в цій точці похідна дорівнює нулю? Тому що в цій точці дотична t просто паралельна осі Ox, див. наступний рисунок:
-
А що скажеш про таку чудову функцію, як f(x) = |x|, тобто модуль від x? З графіка видно, що в точці x = 0 вона має глобальний мінімум:
Проте ця функція в точці x = 0 не має похідної! У точці x = 0 функція не має дотичної, бо важко уявити, як би ця дотична виглядала.
Отже, виконується:
-
Якщо функція f має в точці x екстремум, тобто мінімум або максимум, і якщо в цій точці існує похідна (!), то ця похідна дорівнює нулю. Може статися, що функція має в точці x екстремум і водночас у цій точці не має жодної похідної.
-
Якщо функція f має в точці x нульову похідну, то в цій точці може бути екстремум, але може й не бути.
Як знайти екстремуми функції
Припустимо, що на вході маємо функцію f, яка диференційовна на всій своїй області визначення. На першому кроці диференціюємо функцію f і отримуємо функцію f′. Далі прирівнюємо першу похідну до нуля, тобто розв'язуємо рівняння f′(x) = 0. Розв'язки цього рівняння — це точки, «підозрілі» на екстремум, або стаціонарні точки.
Далі потрібно визначити, які із цих стаціонарних точок є екстремумами. Це можна з'ясувати, наприклад, за другою похідною функції f. Нехай s — стаціонарна точка, тобто f′(s) = 0. Якщо f′′(s) > 0, то в точці s є мінімум, а якщо f′′(s) < 0, то в точці s є максимум.
Якщо друга похідна в цій точці теж дорівнює нулю, то потрібно диференціювати далі, про це згодом. А тепер приклад. Нехай маємо функцію f(x) = 3x2 + 6x. Знайди її екстремуми.
Обчислюємо першу похідну: f′(x) = 6x + 6. Прирівнюємо першу похідну до нуля:
Отже, точка x = −1 стаціонарна, тобто підозріла на екстремум. Обчислюємо другу похідну. Вона дорівнює функції f′′(x) = 0x + 6. Після підстановки точки x = −1 отримуємо f′′(−1) = 6. Результат додатний, тож функція в цій точці має мінімум. Графік:
А якщо й друга похідна дорівнює нулю?
Спробуймо знайти екстремум функції f(x) = x4, графік:
Перша похідна цієї функції — f′(x) = 4x3. Розв'язком рівняння f′(x) = 0 є, зрозуміло, єдина стаціонарна точка s = 0. Обчислюємо другу похідну, вона дорівнює f′′(x) = 12x2. Підставляємо в цю другу похідну стаціонарну точку s і отримуємо
Вийшов нуль, а згідно з усім, що ми казали досі, так ми не з'ясуємо, чи є в цій точці екстремум, чи його немає. Але ми бачимо, що екстремум у точці є. Якщо виникає така ситуація, диференціюємо далі. Знаходимо третю похідну й підставляємо стаціонарну точку s. Якщо вийде ненульове число, у точці s є так звана точка перегину (про це згодом). Якщо вийде нуль, диференціюємо далі. Для четвертої похідної вирішуємо так само, як для другої: підставляємо стаціонарну точку, і додатне значення функції означає, що там мінімум, а від'ємне — що там максимум.
Третя похідна дорівнює f′′′(x) = 24x, після підстановки маємо f′′′(0) = 0, тож диференціюємо далі. Четверта похідна має вигляд f′′′′(x) = 24. Бачимо, що четверта похідна вже завжди додатна, звідки можна — так само, як для другої похідної, — зробити висновок, що функція має в точці s = 0 мінімум. І справді має.
Підсумок порядку знаходження екстремумів функції
-
Маємо задану функцію f, яка диференційовна.
-
Диференціюємо функцію f.
-
Розв'язуємо рівняння f′(x) = 0. Усі s, що є розв'язками рівняння, називаємо стаціонарними точками, або точками, підозрілими на екстремум.
-
Обчислюємо другу похідну.
-
Обчислюємо значення другої похідної в усіх стаціонарних точках s. Якщо f′′(s) > 0, функція має в точці s мінімум, якщо f′′(s) < 0, то в точці s максимум. Якщо f′′(s) = 0, то диференціюємо далі.
Порада: якщо тобі не хочеться запам'ятовувати, якою має бути друга похідна — додатною чи від'ємною, — щоб у точці був максимум або мінімум, просто виведи це, наприклад, з функції x2. Графік цієї функції ти маєш знати, а перша й друга похідна в неї прості: f′(x) = 2x і f′′(x) = 2. Друга похідна завжди додатна, і функція x2 має в точці x = 0 мінімум.
-
Обчислюємо третю похідну. Якщо f′′′(s) ≠ 0, то в точці s є точка перегину, інакше диференціюємо далі.
-
Обчислюємо четверту похідну. Якщо f′′′′(s) ≠ 0, то в точці є екстремум. Інакше диференціюємо далі.
-
І так далі, і так далі. Якщо першою ненульовою похідною буде похідна непарного порядку, це точка перегину. Якщо ненульовою буде похідна парного порядку, це екстремум.
Розділи: Дослідження функції, Екстремуми, Монотонність, Опуклість і увігнутість