✖

Границя функції

Границя функції — одне з найважливіших понять математичного аналізу. Вона описує поведінку певної функції в околі заданої точки, завдяки чому ми можемо, наприклад, означити неперервність функції. Границя функції допомагає зрозуміти поведінку функції навіть у тих місцях, де вона зовсім не визначена.

Окіл точки

Почнімо з означення епсилон-околу точки на множині дійсних чисел. Нехай r ∈ ℝ. Тоді епсилон-околом цієї точки для ϵ > 0 називаємо відкритий проміжок (r − ϵ; r + ϵ). Проколотий епсилон-окіл такий самий, лише не містить точки r. Проколотий окіл — це (r − ϵ; r) ∪ (r; r + ϵ). Епсилон-окіл точки a позначаємо U(a, ϵ), а проколотий окіл — R(a, ϵ).

Для прикладу візьмімо число п'ять і його 2-окіл. Отже, обчислюємо U(5, 2), тобто проміжок (5 − 2; 5 + 2) = (3; 7). Проколотий окіл був би R(5, 2) = (3; 5) ∪ (5; 7). Той самий окіл, лише без точки п'ять. Графічно зображений 2-окіл точки 5:

2-окіл точки 5

Проколотий 2-окіл виглядав би так само, лише без синьої точки 5.

Гранична точка

Далі нам потрібно знати означення граничної точки множини. Елемент a ∈ ℝ є граничною точкою множини M ⊆ ℝ, якщо в кожному його проколотому околі, хоч яким малим, лежить якась точка множини M. Точніше:

∀ϵ>0:R(a,ϵ)∩M≠∅

Приклади: кожне дійсне число є граничною точкою множини дійсних чисел. Якщо вибрати число 10, то в будь-якому проколотому околі цієї точки завжди знайдемо дійсне число. Для ϵ=1100 отримуємо проколотий окіл (9,99; 10) ∪ (10; 10,01). В обох проміжках лежить якесь дійсне число — точніше, там лежить нескінченно багато дійсних чисел. Тож хоч яке мале ϵ ми візьмемо, завжди отримаємо проміжки, що містять нескінченно багато дійсних чисел.

Якби ми як M вибрали множину натуральних чисел, то не знайшли б жодної граничної точки. Наприклад, число 12 не є граничною точкою, бо для ϵ=110 отримуємо проміжки (0,4; 0,5) ∪ (0,5; 0,6), і жоден із них не містить жодного натурального числа.

Мотивація до границь

Почнімо з найлегшого означення — скінченна границя в скінченній точці. Спершу покажемо, що ми, власне, хочемо обчислити. Подивися на графік функції сигнум:

Графік функції sgn(x)

Якщо взяти точку x1 = 3, то значення функції в цій точці дорівнює 1. Отже, sgn(3) = 1. При цьому також виконується, що для всіх «близьких» сусідніх точок функція має значення 1, наприклад sgn(2,5) = 1 або sgn(3,5) = 1. Коли ми наближаємося до точки x1 = 3 зліва чи справа, значення функції завжди дорівнюють одиниці.

Але якщо взяти точку x2 = 0, то sgn(0) = 0, хоча всі сусідні точки мають інше значення функції! Наприклад, sgn(−12)=−1 або sgn(12)=1. Значення функції справа наближаються до значення 1, а значення зліва наближаються до значення −1. А в самій точці x2 = 0 ми отримуємо значення функції 0. Несподіванка! Ці значення, до яких функція наближається в даній точці, називають границями функції в точці.

Означення скінченної границі в скінченній точці

Нехай f — функція, x0 ∈ ℝ — гранична точка області визначення функції f. Тоді кажемо, що L ∈ ℝ є границею функції f у точці x0, якщо

(∀ϵ>0)(∃δ>0)(∀x∈D(f))(0<|x−x0|<δ⇒|f(x)−L|<ϵ).

А тепер, що це означення означає. Скінченна точка в цьому випадку означає, що точка є дійсним числом. Пізніше ми поговоримо про границі в нескінченних точках, тобто на нескінченності. Спробуймо обчислити таку границю:

limx→3x3=?.

Для таких простих функцій границя функції в точці x0 дорівнює значенню функції в цій точці: f(x0). Пізніше ми точно означимо, що таке «проста функція». Тепер усе зобразимо на рисунку:

Графік функції f(x)=\frac{x}{3}

Чорна пряма — це графік функції f(x)=x3, червона точка x0 — це точка, у якій ми шукаємо границю, а зелена точка L — це шукана границя. Зверни увагу: границю ми позначаємо на осі y.

Рухатимемося далі за означенням. На першому місці в означенні стоїть (∀ϵ > 0), а пізніше ϵ використано в |f(x) − L|<ϵ — це такий математичний запис того, що ми хочемо, щоб усі f(x) були віддалені від L менше ніж на ϵ. Отже, ми шукаємо ϵ-окіл точки L на осі y. За означенням ми можемо вибрати будь-яке ϵ > 0, виберімо, наприклад, ϵ=310. Знайдімо на осі y точки, віддалені від точки L рівно на ϵ:

Виділений \epsilon-окіл точки L

Усі точки на осі y, що лежать між цими зеленими лініями, лежать в ϵ-околі точки L. Це ті точки, про які йдеться в означенні.

Означення продовжується виразом (∃δ>0), який далі використано у виразі 0<|x − x0|<δ. Ми кажемо, що певна різниця x − x0 має бути меншою за δ. Оскільки x, x0 лежать на осі x, значення δ ми теж зображатимемо на осі x. Водночас вираз 0<|x − x0|<δ знову каже, що потрібно взяти всі x, віддалені від x0 менше ніж на δ, але водночас більше ніж на нуль, тобто x ≠ x0. Це означає, що цей запис задає проколотий δ-окіл точки x0. Означення границі можна рівносильно переписати за допомогою околів точок:

(∀ϵ>0)(∃δ>0)(∀x∈D(f))(x∈R(x0,δ)⇒f(x)∈U(L,ϵ))

Повернімося до попереднього означення й продовжмо малювати рисунок. Щоб це зобразити, нам потрібна ще одна частина означення:

0<|x−x0|<δ⇒|f(x)−L|<ϵ

Отже, для всіх x із проколотого δ-околу точки x0 має виконуватися… якась умова. Додамо на рисунок проколотий δ-окіл точки x0, наприклад для δ=32:

Виділений \delta-окіл точки x_0

Усі x, що лежать між червоними пунктирними лініями, належать δ-околу x0, крім самої точки x0. Знову подивімося на попередню умову:

0<|x−x0|<δ⇒|f(x)−L|<ϵ

Для всіх x із проколотого δ-околу точки x0 має виконуватися, що всі значення функції f(x) лежать в ϵ-околі точки L. Тож візьмімо всі x із проколотого δ-околу точки x0 й обчислімо значення функції. На наступному рисунку ці значення функції зображено синім відрізком:

Значення функції з проколотого \delta-околу точки x_0

Точка x0 не належить проколотому околу, тому в цьому місці є кружечок. Означення каже, що для всіх цих синіх точок має виконуватися, що вони лежать в ϵ-околі точки L. Кольорами рисунка: усі сині точки мають лежати між зеленими лініями, які зображують ϵ-окіл. Чи так це?

Звісно, ні: наприклад, для x=1610 очевидно отримуємо якусь синю точку, що не лежить між зеленими лініями, тобто не лежить в ϵ-околі точки L.

Але це не біда: означення каже, що для кожного ϵ-околу точки L має існувати якийсь δ-окіл, такий що … решта умови. Це означає, що нам досить, щоб існував один такий δ-окіл. δ=32, очевидно, був невдалим вибором, але можна спробувати інше δ, наприклад δ=12. Рисунок змінився б так:

Зміна \delta-околу

Знову перевіримо, чи всі значення функції для всіх x із проколотого δ-околу точки x0 лежать в ϵ-околі точки L. Одним словом, чи всі сині точки лежать між зеленими лініями. Так, тепер уже лежать, ура.

Чи означає це, що L є границею функції в точці x0? Не обов'язково, адже означення стверджує, що (∀ϵ > 0) …. Ми поки що перевірили означення для одного конкретного ϵ, а залишилося ще… нескінченно багато.

Іншими словами, щоб справді виконувалося limx→3x3=1, ми мали б для кожного ϵ-околу знайти якийсь δ-окіл, такий щоб виконувалася попередня умова. З рисунка видно, що такий δ-окіл завжди знайдеться, наприклад, якщо зменшити ϵ до ϵ=110, то можна зменшити й δ до δ=210, і все спрацює:

Зміна \epsilon-околу та пов'язана з нею зміна \delta-околу

Яким би малим ми не взяли ϵ, завжди потрібно знайти таке δ, щоб ми змогли вмістити значення функції в ϵ-окіл границі функції L.

Доведення скінченної границі в скінченній точці

Спробуймо справді довести попередню границю. З рисунка ми вже знаємо, що, найімовірніше,

limx→3x3=1,

тепер спробуємо довести це математично. З рисунка можна здогадатися, що якщо завжди брати за δ те саме значення, що й ϵ, то все може вийти. Тож покладемо δ = ϵ. Тепер потрібно довести

L−ϵ<f(x)<L+ϵ,для всіхx∈(x0−δ;x0)∪(x0;x0+δ)

Оскільки ми поклали δ = ϵ, замінимо всі δ на ϵ:

L−ϵ<f(x)<L+ϵ,для всіхx∈(x0−ϵ;x0)∪(x0;x0+ϵ)

Замість L підставимо 1, а замість x0 підставимо 3:

1−ϵ<f(x)<1+ϵ,для всіхx∈(3−ϵ;3)∪(3;3+ϵ)

Тепер потрібно довести всі нерівності. Оскільки функція x3 зростаюча, досить перевірити крайні точки 3 − ϵ і 3 + ϵ. Почнімо з 3 − ϵ: підставимо у функцію x3 значення 3 − ϵ і покажемо, що це значення завжди задовольняє нерівності 1 − ϵ < f(x) < 1 + ϵ:

1−ϵ<f(x)<1+ϵ1−ϵ<x3<1+ϵ1−ϵ<3−ϵ3<1+ϵ1−ϵ<33−ϵ3<1+ϵ1−ϵ<1−ϵ3<1+ϵ−ϵ<−ϵ3<ϵ

Те саме з 3 + ϵ:

1−ϵ<f(x)<1+ϵ1−ϵ<x3<1+ϵ1−ϵ<3+ϵ3<1+ϵ1−ϵ<33+ϵ3<1+ϵ1−ϵ<1+ϵ3<1+ϵ−ϵ<ϵ3<ϵ

Неправильно визначена границя

Тепер ще накреслимо, що сталося б, якби ми подумали, що границя функції при x, яке прямує до трьох, дорівнює одній другій. Виберімо якийсь малий епсилон-окіл:

Неправильно визначена границя

І тепер ми вже не можемо знайти такий дельта-окіл точки x0, усі значення функції в якому вмістилися б між цими зеленими лініями. Бачимо, що для вибраного δ-околу всі сині точки лежать поза зеленими лініями. Якби ми збільшили δ-окіл, то лише збільшили б кількість синіх точок, яких не вдасться вмістити між зелені лінії.

Границя сигнум

Сигнум — чудова функція, яка, мабуть, закрутить тобі голову. Ось графік:

Графік функції f(x)=sgn(x)

Графік не зовсім зрозумілий, тож словесний опис: якщо x від'ємне, то сигнум дорівнює мінус одиниці, якщо додатне — плюс одиниці, а якщо x дорівнює нулю, то й сигнум дорівнює нулю. Перетворимо графік за допомогою модуля: f(x) = |sgn(x)|, і отримаємо |sgn(0)| = 0, а в решті випадків |sgn(x)| = 1. Графік:

Графік функції f(x)=|sgn(x)|

Питання таке: чому дорівнює ця границя?

limx→0|sgn(x)|=?

Функція в точці нуль визначена, і значення функції теж дорівнює нулю. Проте це не означає, що й границя дорівнюватиме нулю. Границя може відрізнятися від значення функції в даній точці.

Єдиний спосіб вибрати границю так, щоб означення виконувалося, — вибрати границю, що дорівнює одиниці. Можна скористатися й інтуїцією: до чого наближається значення функції, якщо x наближається до нуля зліва? Воно невпинно наближається до одиниці. Те, що зрештою воно стрибає до нуля, нам не заважає. Так само для x, що наближається до нуля справа.

limx→0|sgn(x)|=1

Якби ми залишили функцію в початковому вигляді, тобто f(x) = sgn(x), то в точці нуль функція не мала б границі, а мала б дві різні односторонні границі. Зліва функція наближалася б до мінус одиниці, а справа — до плюс одиниці. Можеш спробувати довести це за означенням.

Границі, яких не існує

Покажемо ще кілька прикладів, коли границь не існує.

Найпростіший приклад відсутності границі — обчислити границю в точці, що не є граничною точкою D(f). Наприклад, не існує границі:

limx→−1ln⁡x

Графік:

Графік функції f(x)=\ln(x)

Періодичні функції часто не мають границі на нескінченності (це правильно не для всіх!). Типовий приклад — тригонометричні функції, скажімо, синус. Графік:

Графік функції f(x)=\sin(x)

Границі на нескінченності просто не існує: значення синуса невпинно коливається між одиницею та мінус одиницею, тож границю обчислити не можна.

Розділи: Границя функції, Нескінченна границя в скінченній точці, Скінченна границя на нескінченності, Нескінченна границя на нескінченності, Одностороння границя, Правило Лопіталя