Гіпотеза Рімана
Прості числа здаються розкиданими навмання. Після двійки й трійки йде п'ятірка, сімка, одинадцять, тринадцять, потім якийсь час нічого, сімнадцять… Формули, яка підказала б, де лежить наступне просте число, ніхто не знає. А проте загалом прості числа підкоряються на диво точному правилу. Гіпотеза Рімана стверджує, що від цього правила вони ніколи не відхиляться надто сильно. Це, мабуть, найвідоміша нерозв'язана задача математики, і за її розв'язання обіцяно винагороду в мільйон доларів.
Спершу невелика загадка. Вгадай, скільки є простих чисел, менших від мільйона. Сто тисяч? Десять тисяч? Відповідь знайдеш трохи нижче.
Скільки є простих чисел?
Почнемо вручну. На рисунку зображено числа від одного до ста, прості числа позначено червоним.
До десяти є чотири прості числа: 2, 3, 5 і 7. До ста їх нарахуємо 25. Якщо продовжити, виявиться, що до тисячі їх 168. Отже, простих чисел дедалі більшає, але щораз повільніше. Серед перших десяти чисел чотири прості, тобто 40 %, серед перших ста — 25 %, а серед перших тисячі вже лише 17 %.
Кількість простих чисел, які не перевищують x, позначають π(x). Не плутайся: π тут не число 3,14, це лише назва функції, і походить вона від англійського слова prime, тобто «просте число». Отже, π(10) = 4, π(100) = 25 і π(1000) = 168. Якщо накреслити графік π(x), вийдуть сходинки: щоразу, коли ми натрапляємо на просте число, функція підстрибує на одиницю вгору.
Сходинки виглядають нерівномірно: одні широкі, інші вузькі. Але здалеку вони тримаються досить гладкої кривої. Якої?
Першим це розгадав п'ятнадцятирічний Карл Фрідріх Гаусс, коли вивчав таблиці простих чисел. Він помітив, що навколо числа x простим є приблизно кожне ln x-те число, де ln — натуральний логарифм. Перевіримо це на прикладі: ln 1 000 000 дорівнює приблизно 13,8, тож навколо мільйона простим має бути десь кожне чотирнадцяте число. Між мільйоном і числом, на тисячу більшим, мало б лежати приблизно
простих чисел. Насправді їх там 75. Для таких «невпорядкованих» простих чисел збіг досить непоганий.
Якщо навколо числа x простим є кожне ln x-те число, то до x їх має бути приблизно
На графіку це синя крива. Те, що ця оцінка стає дедалі точнішою, називається теоремою про розподіл простих чисел. Її довели аж 1896 року, незалежно один від одного, Жак Адамар і Шарль де ла Валле-Пуссен, і обидва для цього потребували дзета-функції, до якої ми невдовзі дійдемо.
Проте на графіку видно, що синя крива майже весь час проходить під сходинками. Можна зробити краще. Спостереження Гаусса можна прочитати й так: число t є простим з «ймовірністю» приблизно
Математики замість суми беруть інтеграл, тобто площу під графіком функції
Наскільки помиляється оцінка?
У таблиці наведено справжню кількість простих чисел π(x) і те, наскільки від неї відрізняються обидві оцінки. В останньому стовпці для порівняння стоїть корінь з x.
| x | π(x) | похибка |
похибка li(x) | |
|---|---|---|---|---|
| 103 | 168 | 23 | 10 | 32 |
| 104 | 1229 | 143 | 17 | 100 |
| 105 | 9592 | 906 | 38 | 316 |
| 106 | 78 498 | 6116 | 130 | 1000 |
| 107 | 664 579 | 44 158 | 339 | 3162 |
| 108 | 5 761 455 | 332 774 | 754 | 10 000 |
| 109 | 50 847 534 | 2 592 592 | 1701 | 31 623 |
| 1010 | 455 052 511 | 20 758 029 | 3104 | 100 000 |
| 1011 | 4 118 054 813 | 169 923 159 | 11 588 | 316 228 |
| 1012 | 37 607 912 018 | 1 416 705 193 | 38 263 | 1 000 000 |
Ось відповідь на загадку: простих чисел, менших від мільйона, є 78 498. Чи була твоя здогадка бодай приблизно близькою за порядком?
Оцінка
І саме в цьому суть гіпотези Рімана. По-людськи кажучи:
Похибка оцінки li(x) не перевищує приблизно
Точніше: гіпотеза Рімана правильна тоді й лише тоді, коли для кожного x починаючи з 2657 виконується
Тут π у дробі знову означає звичайне 3,14. Цю форму з точними числами вивів Лоуелл Шенфелд 1976 року. Логарифм же зростає порівняно з
До мільйона ми бачимо це на власні очі, а комп'ютери перевірили набагато далі. Проте чисел нескінченно багато, і ніщо не гарантує, що десь дуже далеко щось не піде не так. У математиці таке вже траплялося: li(x) для всіх x з таблиці більший за π(x), отже, кількість простих чисел він завжди трохи переоцінює (червона лінія на рисунку вище вся під нулем). Але Джон Літлвуд 1914 року довів, що колись це зміниться, причому навіть нескінченно багато разів. Жодного такого x поки ніхто не знайшов, відомо лише, що воно більше за 1019.
Чому саме корінь? Допоможе простий дослід: підкидай монету. Після n підкидань очікуєш приблизно
Така схожість рисунків не випадкова. Прості числа, звісно, не випадкові: кожне число або просте, або ні. Але гіпотеза Рімана, по суті, каже, що вони поводяться так, наче були б випадковими: коливаються навколо гладкої оцінки, але не більше, ніж коливалися б підкидання монети. У них немає жодних підступних закономірностей, які десь далеко їх нагромадили б або вичистили.
Дзета-функція
А як у цю історію потрапив Ріман? Бернгард Ріман 1859 року написав коротку статтю про те, скільки є простих чисел, менших від заданого числа. Це була його єдина стаття з теорії чисел, і з неї виросла ціла галузь математики. Головну роль у ній відіграє сума, якою раніше займався Леонард Ейлер:
Грецьку літеру
Почнімо з s = 1:
Доданки стають дедалі меншими, тож могло б здатися, що сума десь стабілізується. Не стабілізується. Цей так званий гармонічний ряд зростає необмежено, хоч і дуже повільно: щоб сума перевищила десять, треба додати 12 367 членів. На рисунку червоним показано, чому дорівнює сума перших n членів.
Для s = 2 ми додаємо обернені величини квадратів:
Тут сума стабілізується, на графіку це синя лінія. Над тим, якому значенню вона дорівнює, математики ламали голову понад вісімдесят років; цю задачу назвали Базельською. Розв'язав її 1734 року Ейлер, і результату ніхто не чекав:
Як у результат потрапило π з кола, вистачило б на окрему статтю. Для нас важливіше інше відкриття Ейлера, яке пов'язує дзета-функцію з простими числами.
Добуток Ейлера
Візьмімо лише степені двійки й додаймо їхні обернені величини:
Це нескінченна геометрична прогресія зі знаменником
Те саме зробимо зі степенями трійки й перемножимо обидві суми. Розкриємо дужки, кожен доданок з кожним:
Наприклад,
Якщо домножити ще й дужку зі степенями п'ятірки, додадуться числа, складені з двійок, трійок і п'ятірок. А якщо домножити дужки для всіх простих чисел, отримаємо кожне натуральне число. Адже кожне число розкладається на добуток простих, причому єдиним способом. Так стверджує основна теорема арифметики. Тому кожне
Ліворуч стоїть сума за всіма натуральними числами, праворуч — добуток за всіма простими числами. Ця формула є мостом між дзета-функцією і простими числами, і все подальше спирається на неї.
Крім того, з неї одразу випливає, що простих чисел нескінченно багато. Якби їх було лише скінченно багато, то для s = 1 праворуч стояв би добуток скінченної кількості звичайних чисел, тобто якесь конкретне число. А ліворуч був би гармонічний ряд, який зростає необмежено. Так бути не може. (Інше, старіше доведення знайдеш у статті про доведення від супротивного.)
Нулі й критична пряма
Ейлер підставляв замість s лише звичайні дійсні числа. Ріман зробив сміливий крок: підставив замість s комплексне число, тобто число виду a + bi, де i — уявна одиниця, для якої i2 = −1. Комплексні числа можна уявляти як точки на площині: дійсна частина a показує, як далеко точка праворуч, а уявна частина b — як високо. Цю площину називають комплексною площиною.
Але тут є одна заковика. Сума
Ліва частина має зміст лише для x між −1 і 1, а права жодних обмежень не має. Можемо підставити в неї, скажімо, x = 2, і вийде −1. Права частина таким чином «продовжує» ліву. З дзета-функцією все складніше, але ідея та сама. Математики називають це аналітичним продовженням.
Нас, однак, цікавить, де дзета-функція дорівнює нулю. Такі місця називають нулями. Деякі з них знайти легко: дзета-функція дорівнює нулю в числах −2, −4, −6, −8 і далі в усіх від'ємних парних числах. Це так звані тривіальні нулі, на рисунку вони зелені. Решту називають нетривіальними, і про них відомо, що всі вони лежать у вузькій смузі, де дійсна частина між нулем і одиницею. Цю смугу називають критичною смугою, на рисунку вона синя.
Рівно посередині смуги проходить пряма, на якій усі числа мають дійсну частину
Усі нетривіальні нулі дзета-функції мають дійсну частину, що дорівнює
Інакше кажучи, усі помаранчеві точки лежать на пунктирній прямій. Нулі трапляються парами, симетрично відносно дійсної осі: якщо нулем є
На критичній прямій видно, як функція справді влучає в нуль. На графіку червоним показано величину (модуль) числа
Ріман кілька перших нулів обчислив вручну й у своїй статті написав, що «дуже ймовірно», що всі вони лежать на прямій. Доведення ж відклав, бо воно не було потрібне для його мети. Відтоді на нього чекають. 1914 року Годфрі Гарді довів, що на критичній прямій лежить нескінченно багато нулів. Що там лежать усі, довести ніхто не зумів. Зате комп'ютери перевірили величезну кількість прикладів. Ксав'є Гурдон 2004 року перевірив, що на прямій лежать перші десять трильйонів (1013) нулів. Жоден не відхилився.
Музика простих чисел
Як нулі пов'язані з підрахунком простих чисел? Саме тут лежить найкрасивіша частина статті Рімана. Ріман знайшов формулу, яка сходинки простих чисел точно складає з гладкої кривої та хвиль, причому кожна хвиля належить одному нулю.
Найчистіший вигляд ця формула має для трохи змінених сходинок. Замість того щоб за кожне просте число p підстрибувати на одиницю, ми підстрибуємо на ln p. А маленькі сходинки додаємо й біля степенів простих чисел, тож біля чотирьох (22) підстрибуємо на ln 2, біля дев'яти (32) на ln 3 і так далі. Ці сходинки називають функцією Чебишова і позначають
Виглядає страшно, а проте це точно те речення з початку розділу. На початку стоїть пряма x, наприкінці два дрібні поправкові доданки, які майже нічого не роблять. Посередині — сума за всіма нетривіальними нулями. Літера ρ (читай «ро») — це нуль, наприклад
Кожна пара нулів
Хвиля коливається, і її висота зростає. Чому? Розкладемо степінь xρ:
Другий множник xγ i — комплексне число з модулем один, яке із зростанням x лише обертається по колу. З обертання виникає коливання. Але величину хвилі визначає перший множник
А тепер складімо все докупи. На анімації сірим показано справжню функцію
Без хвиль маємо лише пряму. Кожна наступна хвиля додає трохи коливань, і хвилі додаються так, що в місцях простих чисел поступово утворюються стрибки, а між ними коливання гасяться. З двомастами парами червону лінію від сірих сходинок майже не відрізниш. Якщо анімація в тебе не програється, ось усі чотири стани поруч:
Звідси вже видно, чому положення нулів так важливе. Відхилення сходинок від гладкої прямої — це сума всіх хвиль. Коли всі нулі лежать на критичній прямій, кожна хвиля зростає як
Але якби якийсь нуль лежав поза прямою, скажімо, з дійсною частиною 0,8, його хвиля зростала б як x0,8. А це для великих x набагато більше за
Теорема про розподіл простих чисел із першого розділу теж стоїть на нулях. Адамар і де ла Валле-Пуссен 1896 року довели «лише» те, що жоден нуль не лежить на краю критичної смуги, тобто що дійсна частина завжди менша за одиницю. Цього досить, щоб хвилі зростали повільніше за саме x і оцінка у відсотках дедалі краще збігалася. Гіпотеза Рімана хоче набагато більшого: дійсної частини рівно
Чому це важливо
Гіпотеза Рімана — стара й славетна задача. 1900 року Давид Гільберт включив її до 23 проблем, які, на його думку, мали зайняти математику в новому столітті. Вона була там восьмою. 2000 року Математичний інститут Клея зарахував її до семи задач тисячоліття. За розв'язання кожної з них обіцяно винагороду в мільйон доларів, так само як за проблему P проти NP. Проте винагороду виплачують не одразу. Розв'язок має вийти у визнаному фаховому журналі, а тоді ще два роки витримати перевірку, поки його не визнають фахівці.
Чому вона так цікавить математиків? Насамперед тому, що на ній стоять сотні інших теорем. У фахових статтях часто пишуть «якщо правильна гіпотеза Рімана, то…». Наприклад:
- Проміжки між сусідніми простими числами навколо числа x не більші за приблизно
. - Простий і швидкий тест Міллера безпомилково визначав би, чи є число простим. Але він спирається на узагальнену гіпотезу Рімана, версію для споріднених функцій, схожих на дзета-функцію.
- Точні оцінки того, наскільки рівномірно прості числа розподіляються між числами, що закінчуються на одиницю, трійку, сімку й дев'ятку. І тут потрібна узагальнена гіпотеза.
Якби хтось довів гіпотезу (в останніх двох прикладах і узагальнену), усі ці теореми одразу стали б правильними. Якби спростував, частина з них упала б.
Іноді можна почути, що доведення гіпотези Рімана зламало б шифрування, а з ним і інтернет-банкінг. Це неправда. Поширений шифр RSA тримається на тому, що ми не вміємо швидко розкласти велике число на добуток двох простих. Гіпотеза Рімана нічого не каже про розклад чисел, вона говорить лише про те, як прості числа розміщені серед решти чисел. До того ж більшість математиків вірить, що гіпотеза правильна, і давно на неї покладається. Доведення лише підтвердило б те, що й так припускають. Шифрам могла б зашкодити хіба що якась нова ідея, що з'явилася б під час доведення, але такої ідеї ніхто не бачить.
Чому про неї заговорили зараз
Левент Алпьоге, математик із компанії Anthropic, оприлюднив 20 листопада 2026 року на своєму сайті чотиристорінкову нотатку. Він пише в ній, що разом з ШІ-моделлю Claude знайшов доведення гіпотези Рімана і що довів також узагальнену гіпотезу Рімана.
Поки що він представив лише версію доведення, записану мовою Lean. Це мова програмування, якою можна записувати математичні доведення так, що комп'ютер механічно перевіряє їх крок за кроком. Класичного тексту, який міг би прочитати математик, поки що немає. Сам Алпьоге визнає, що математики доведення ще не розуміє повністю, і хоче викласти його пізніше.
Незалежної перевірки чи рецензій поки що немає. Комп'ютерна перевірка в Lean — сильна річ, але й вона недостатня. Фахівці мають, між іншим, перевірити, що в Lean правильно записано саме формулювання, тобто що комп'ютер перевірив справді гіпотезу Рімана, а не якесь схоже на неї твердження. Брайан Конрі, один із провідних фахівців з гіпотези Рімана, назвав оголошення «монументальним моментом в історії людства». Рукопису він, проте, ще не бачив. Оголошення з'явилося наступного дня після виходу Anthropic на біржу.
Спроб довести гіпотезу Рімана вже було багато, зокрема й від славетних математиків, і всі вони поки що провалилися. Ця відрізняється тим, що надходить як доведення в Lean, яке може перевірити комп'ютер. Чи витримає воно, покаже лише робота фахівців, а це може тривати довго. На мільйон доларів від Інституту Клея в будь-якому разі треба чекати щонайменше два роки після публікації. Цей абзац ми пишемо 21 листопада 2026 року.